Друкувати Друкувати



Вони тримають для нас небо



Вони стають пліч-о-пліч… Молоді хлопці Сходу і Заходу. Півночі і Півдня, різних віросповідань та поглядів, різних соціальних статусів та мовних аспектів. Їх об’єднує одна мета – героїчна боротьба за гідне Європейське майбутнє нашої Батьківщини. Пішов відлік кривавих подій того дня, тієї чорної дати, 20 лютого 2014 року …
Минув рік, який не загоїв рани. Вони і досі кровоточать. На очах – сльози, у грудях – невимовний біль, а в душах – страшні спогади про вбивства мирних людей…

Згадує вся земля, згадує Україна, згадуємо і ми, студенти механіко-технологічного коледжу. В сумний четвер, 19 лютого згадуємо і наших колишніх вступників Василя Вовка та Дмитра Лесишака, які загинули за свободу та незалежність нашої держави. На сцені – терновий вінок… шини… запалені свічі та слова невимовного жалю, які студенти намагаються донести до зали:

А сотню вже зустріли небеса

Летіли легко, хоч Майдан ридав…

І з кров’ю перемішана сльоза…

А батько сина ще не відпускав…

Під музику – розкаяння спливали кадри короткометражного фільму, зачитувались притча про чотири свічки – МИР, ВІРУ, НАДІЮ та ЛЮБОВ, яка появилась поряд з маленькою дівчинкою, на ім’я УКРАНЇНА. Під впливом сумних фрагментів та спогадів непомітно пролетів наш віче-реквієм пам’яті «Небесної сотні», який закінчили панахидою отці Павло та Євген, а студенти разом з адмністративним персоналом озвучили християнський гімн – «Боже великий, єдиний!». І справді – Боже, храни Україну!