Новини

Відвідування студетами першого курсу музею “Дрогобиччина”

Додано: 23 Вересень 2016

22.09.2016р. студенти першого курсу Дрогобицького механіко-технологічного коледжу відвідали відділ історії  музею «Дрогобиччина» у будинку колишньої Дрогобицької повітової ради (пам’ятка історії та архітектури кін. XIX ст.) де була розгорнута експозиція, яка  висвітлює історію краю, життя і побут галичан від найдавніших часів до наших днів.

Боляче знати

Додано: 26 Листопад 2012

Я не можу забути минуле,
я не можу забути Тебе.

Мені боляче знати, що іншу,
не мене, Ти цілуєш тепер.

Мені боляче знати, що іншій,
не мені, Ти говориш ЛЮБЛЮ.

Мені боляче знати, що іншій,
не мені, Ти даруєш усмішки свої.

Мені боляче знати, що іншу,
не мене, Ти КОХАНОЮ звеш.

Мені боляче знати, що іншу,
не мене, Ти своєю назвеш.

Мені боляче знати, що іншій
Ти даруєш свої почуття.

Мені боляче знати, що інша,
не я, в Твоїм серці живе.

Мені боляче знати, що інша
тепер Тебе вечером жде.

Мені боляче знати, що інша,
а не я, пригортає Тебе.

Мені боляче знати, що інша,
забрала у мене Тебе.

Мені боляче знати, що іншу,
Ти ніколи не кинеш уже.

Мені боляче знати, коханий,
що забудеш колись Ти мене…

Корабель життя

Додано: 26 Листопад 2012

Життя іде десь там у нас за спиною. Ми не помічаємо як минає час. Усе навколо нас набирає обертів, рухається вперед. Тільки ми залишаємось такими як були, а його величність Час давно уже поділив нас на класи, помітив своїм тавром.Наше життя, як великий океан. А люди – кораблі. Хтось великий, а хтось маленький човен. Ми вирушаємо у наше велике плавання. Дорога буде складною. Багато нас чекає невідомого досі. Саме у цьому плаванні ми пізнаємо усю суть свого я. Ми шукатимемо свого призначення. Збиватимемось з дороги, але з труднощами віднайдемо її знов. Часто буває що кораблі у морі тонуть. Залишаються десь там на дні моря назавжди. Так і ми можемо піти на дно, набрати повні трюми води. Навіть не почуємо тих щурів, які прогризуть нам дно і втечуть з потопаючого корабля. Хвилі життя винесуть одні осколки човна на берег, інші залишуться в океані на завжди… Ми люди. Маємо своє власне життя. Не знаємо, що чекає нас там попереду. Так само, як ми не знаємо думки і намірів інших людей-кораблів. Коли у нас усе виходить, наші фантазії стають реальністю, до мети залишився маленький крок. Ми затьмарені успіхом і удачею і тоді уже неможливо побачити, що робиться навколо нас. Пливемо поки хвиля несе нас і не помічаємо, який удар попереду, як збігаються чорні хмари, як настає навколо нас мертва тиша… тоді нема ні бога нікого хто б допоміг. Раз удар, ще раз удар; наша щогла ламається, рубка ламається, усе ламається… Ми ламаємось від підступного, неочікуваного удару. Усе, життя зламано, а його хвилі забрали наші залишки. Невже наше плавання закінчилось. Ні так не можна. Ніколи не здавайтеся! Нехай ви розбиті, нехай залишились самі: зраджені, впали на коліна. Вставайте, піднімайтесь через силу. Не дайте себе знищити. Піднімайтесь, падаючи знову піднімайтесь. Будуйте знову свій човен. Це лише початок. Життя робитиме ще багато сюрпризів, завдаватиме багато нових ударів, викличе ще не на одну битву. Неможна так легко скласти руки і чекати що усе станеться саме по собі.Може нас „викинуло на берег” щоб дати ще один шанс почати усе з початку. У нас уже буде життєвий досвід. Самі навчились на своїх помилках. Ми відбудуємо своє життя і знову набираючи темпу вирушимо в дорогу. Але тепер ми будемо обережними. Тепер знаємо, що запаморочення від успіху призведе до трагедії. Головне вірити.
Тільки зробивши аналіз своїх помилок зрозуміємо, що жити доведеться дальше. Ми пізнаємо себе і зможемо досягти не однієї вершини.

Дай спокій почуттю!

Додано: 26 Жовтень 2012

Чому в житті усе таке заплутане?
Та й я не можу свого місця відшукати,
Навколо снігом все окутане,
Та ти сьогодні знов будеш мене чекати.
Так хочеться сказати тобі: «люблю!»
У тихий та зоряний вечір,
Та краще б ти відповів: «Ну я піду!»
І я побачила широкі плечі.
Але, нажаль, цього не буде,
Бо ти спокою не даєш мені,
Так моє серце тебе ніколи не забуде,
І мої очі знов сумні.
У мене на душі не має криги,
І не потрібно її ламати,
Та ти залишив там свою любов,
І я прошу її забрати.
Нам краще розійтись, і ти це знаєш,
Не хочу причинити біль нікому,
Я розумію ти мене кохаєш,
І замість крапки ставлю кому.
Давай всьому покладемо край,
Забудемо перші справжні почуття,
Та я люблю тебе, ти знай,
І це, мабуть, на все життя.